Не одного царя скіфів, Лінха, покарала богиня Деметра, вона покарала і царя Фессалії, Ерисіхтона. Пихатий і нечестивий був Ерисіхтон, ніколи не шанував він богів жертвами. В своїй нечестивості він насмілився зухвало образити велику богиню Деметру. Він вирішив зрубати у священному гаї Деметри столітнього дуба, що був житлом дріади, улюблениці самої Деметри. Ніщо не спинило Ерисіхтона.
— Хоч би це була не улюблениця Деметри, а сама богиня, — вигукнув нечестивець, — все ж зрубаю я цього дуба!
Ерисіхтон вирвав з рук слуги сокиру і глибоко увігнав її в дерево. Тяжкий стогін почувся всередині дуба, і хлинула кров з його кори. Вражені стояли перед дубом слуги царя. Один з них насмілився зупинити його, але розгніваний Ерисіхтон убив слугу, вигукнувши:
— Ось тобі нагорода за твою покірність богам!
Ерисіхтон зрубав столітнього дуба. З шумом, подібним до стогону, впав дуб на землю, і вмерла дріада, яка жила в ньому.
Одягнувши темний одяг, дріади священного гаю прийшли до богині Деметри і благали її покарати Ерисіхтона, який убив їх дорогу подругу. Розгнівалась Деметра. Вона послала по богиню голоду. Послана нею дріада швидко помчала на колісниці Деметри, запряженій крилатими зміями, в Скіфію, до гір Кавказу, і там знайшла на безплідній горі богиню голоду, з запалими очима, бліду, розпатлану, з грубою шкірою, що обтягала самі кістки. Послана переказала волю Деметри богині голоду, і та послухала наказу Деметри.
З'явилася богиня голоду в будинок Ерисіхтона і вдихнула йому невситимий голод, що спалював йому всі нутрощі. Чим більше їв Ерисіхтон, тим сильніші ставали муки голоду. Все своє майно витратив він на різні їства, які тільки сильніше збуджували в Ерисіхтона невситимий, гнітючий голод. Нарешті, нічого не лишилося в Ерисіхтона - тільки одна дочка. Щоб здобути грошей і насититись, він продав свою дочку в рабство. Але дочка його дістала від бога Посейдона дар приймати будь-який образ і щоразу визволятися від тих, хто її купував, то під виглядом птаха, то коня, то корови. Багато разів продавав свою дочку Ерисіхтон, але мало було йому грошей, які вторговував він від цього продажу. Голод мучив його дедалі сильніше, все нестерпнішими ставали його страждання. Нарешті, Ерисіхтон почав рвати зубами своє тіло і загинув у страшенних муках.