Нарцис

Викладено за поемою Овідія "Метаморфози"

Але хто не шанує золотосяйної Афродіти, хто відкидає дари її, хто повстає проти її влади, того нещадно карає богиня кохання. Так покарала вона сина річкового бога Кефіса і німфи Левріони, прекрасного, але холодного, гордого Нарциса. Нікого не любив він, крім самого себе, лише себе вважав гідним любові.

Одного разу, коли він заблудився у густому лісі під час полювання, побачила його німфа Ехо. Німфа не могла сама заговорити з Нарцисом. На ній тяжіла кара богині Гери: мовчати повинна була німфа Ехо, а відповідати на запитання вона могла, лише повторюючи тільки їх останні слова. З захопленням дивилась Ехо на стрункого красеня-юнака, схована від нього лісовою гущавиною. Нарциc оглянувся навколо, не знаючи, куди йому йти, і голосно крикнув:

— Ей, хто тут?

— Тут! — почулась голосна відповідь Ехо.

— Іди сюди! — крикнув Нарцис.

— Сюди! — відповіла Ехо.

З подивом оглядається прекрасний Нарцис на всі стороні Нікого немає. Здивований цим, він голосно вигукнув:

— Сюди, швидше до мене!

І радісно відгукнулась Ехо:

— До мене!

Простягаючи руки, поспішає до Нарциса німфа з лісу, але гнівн підштовхнув її прекрасний юнак. Пішов він поспішно від німфи сховався у темному лісі.

Сховалась у лісовій непрохідній гущавині і знехтувана німф; Вона страждає з кохання до Нарциса, нікому не показується тільки сумно відгукується на кожний поклик нещасна Ехо.

А Нарцис лишився, як і раніше, гордим, самозакоханим. Ві підкидав кохання всіх. Багатьох німф зробила нещасними йоі гордість. І якось одна із знехтуваних ним німф вигукнула:

— Покохай же і ти, Нарцисе! І хай не відповідає тобі на твою любов людина, яку ти покохаєш!

Здійснилося побажання німфи. Розгнівалась богиня кохання Афродіта на те, що Нарцис відхиляє її дари, і покарала його. Одного разу весною під час полювання Нарцис підійшов до струмка і захотів напитися холодної води. Ще ні разу не торкалися вод цього струмка ні пастух, ні гірські кози, ні разу не падала в струмок зламана гілка, навіть вітер не заносив у струмок пелюстків пишних квітів. Вода його була чиста і прозора. Як у дзеркалі, відбивалося в ній все навколо: і кущі, що розрослися на березі, і стрункі кипариси, і блакитне небо. Нагнувся Нарцис до струмка, спершись руками на камінь, що виступав з води, і віддзеркалився в струмку весь, в усій своїй красі. Отут-то і спіткала його кара Афродіти. З подивом дивиться він на своє відображення у воді, і сильне кохання опановує його. Повними любові очима дивиться він на своє відображення у воді, він манить його, кличе, простягає до нього руки. Нахиляється Нарцис до дзеркала вод, щоб поцілувати своє відображення, але цілує тільки холодну, прозору воду струмка. Все забув Нарцис; він не йде від струмка; не відриваючись, милується самим собою. Він не їсть, не п'є, не спить. Нарешті, повний відчаю, вигукує Нарцис, простягаючи руки до свого відображення:

— Ох, хто страждав так жорстоко! Нас розділяють не гори, не моря, а тільки смужка води, і все ж не можемо ми бути з тобою разом. Вийди ж із струмка!

Замислився Нарцис, дивлячись на своє відображення у воді. Раптом жахлива думка прийшла йому в голову, і тихо шепоче він своєму відображенню, нахиляючись до самої води:

— О, горе! Я боюсь, чи не покохав я самого себе! Адже ти — я сам! Я люблю самого себе. Я почуваю, що небагато лишилося мені жити. Ледве розцвівши, зів'яну я і зійду в похмуре царство тіней. Смерть не лякає мене; смерть принесе мені кінець мукам кохання.

Залишають сили Нарциса, блідне він і почуває вже наближення смерті, але все ж не може відірватися від свого відображення. Плаче Нарцис. Падають його сльози в прозорі води струмка. По дзеркальній поверхні води пішли круги, і зникло прекрасне відображення. З жахом вигукнув Нарцис:

— О, де ти! Вернись! Залишся! Не покидай мене, адже це жорстоко. О, дай хоч дивитися на тебе!

Але ось знову спокійна вода, знову з'явилося відображення, знову, не відриваючись, дивиться на нього Нарцис. Тане він, мов роса на квітах у промінні гарячого сонця. Бачить і нещасна німфа Ехо, як страждає Нарцис. Вона, як і раніше, любить його; страждання Нарциса болем стискають її серце.

— О, горе! — вигукує Нарцис.

— Горе! — відповідає Ехо.

Нарешті, змучений, слабнучим голосом скрикнув Нарцис, дивлячись на своє відображення:

— Прощай!

І ще тихше, ледве чутно, пролунала відповідь німфи Ехо:

— Прощай!

Схилилась голова Нарциса на зелену прибережну траву, і темрява смерті вкрила його очі. Вмер Нарцис. Плакали в лісі молоді німфи, і плакала Ехо. Приготували німфи юному Нарцисові могилу, але коли прийшли по його тіло, то не знайшли його. На тому місці, де схилилась на траву голова Нарциса, виросла біла запашна квітка — квітка смерті; нарцисом називають її.