Викладено за трагедією Софокла „Едіп у Колоні“

Не відразу вигнав Креонт Едіпа з Фів. Деякий час жив він у палаці, віддалившись від усіх, віддавшись весь своєму горю. Але фіванці боялись, що перебування Едіпа в Фівах накличе гнів богів на всю країну. Зажадали вони негайного вигнання сліпого Едіпа. Не противилися цій ухвалі і сини Едіпа, Етеокл і Полінік. Вони самі хотіли правити у Фівах. Вигнали фіванці Едіпа, а сини його поділили владу з Креонтом.

Сліпий, дряхлий Едіп пішов у вигнання на чужину. Неминуча загибель спіткала б його, безпорадного, коли б його дочка, благородна, сильна духом Антігона, не зважилася присвятити усю себе батькові. Вона пішла слідом за Едіпом у вигнання. Ведений Антіго-ною, з країни в країну переходив нещасний старець. Бережно вела його Антігона через гори і темні ліси, ділячи з ним усі знегоди, всі небезпеки важкого шляху.

Після довгого блукання Едіп прийшов, нарешті, в Аттику, до міста Афін. Не знала Антігона, куди привела вона батька. Недалеко виднілись мури й башти міста, освітлені промінням сонця, яке тільки що зійшло. Біля нього зеленів лавровий гай, весь повитий плющем і виноградом. В гаю де-не-де виблискували сріблястою зеленню оливи. З гаю нісся солодкий спів солов'їв. Голосно дзюркочучи, протікали струмки зеленою долиною, всюди біліли зірочки нарцисів і жовтів запашний шафран. У зеленім гаю, під тінню лавра сів многострадний Едіп на камінь, а Антігона хотіла піти розвідати, що це за місто. Мимо проходив селянин; він сказав Едіпові, що це Колон, містечко поблизу Афін1, що гай, в якому сидить Едіп, присвячений Евменідам, а вся місцевість навколо присвячена Посейдонові і титану Прометеєві, а місто, яке видно з гаю, — Афіни, де править великий герой Тесей, син Егея. Почувши це, Едіп почав просити селянина, щоб він послав когось до царя Тесея, бо він хоче стати йому в великій допомозі, якщо погодиться Тесей дати йому на час притулок. Важко було повірити селянинові, що кволий і до того ж сліпий старець може стати у пригоді могутньому цареві Афін. Повний сумнівів, пішов селянин до Колона, щоб там розповісти про сліпого старця, який сидить у священному гаї Евменід і обіцяє велику допомогу самому Тесеєві.

А Едіп, дізнавшися, що перебуває в священному гаї Евменід, зрозумів, що недалекий уже його останній час, кінець усім його стражданням. Давно уже провістив йому Аполлон, що після довгого, повного знегод, блукання помре він у священнім гаї великих богинь і що той, хто дасть йому притулок, дістане велику нагороду, аті, хто виженуть його, будуть жорстоко покарані богами. Зрозумів тепер Едіп, що великі богині — це Евменіди, які його переслідували так невблаганно все життя. Едіп вірить, що тепер і для нього настане спокій.

Тим часом громадяни Колона поспішають до гаю Евменід, щоб дізнатися, хто зважився увійти в нього, коли самі громадяни навіть не насмілюються вимовляти ім'я грізних богинь, не наважуються кинути погляд на їх святилище. Едіп, ще тільки почувши голоси ко-лонян, просив Антігону повести його в глиб гаю, але, коли колоня-ни почали називати його осквернителем гаю, то він вийшов і на запитання колонян назвав себе. Вжахнулися вони. Перед ними Едіп! Хто в Греції не знав його жахливої долі, хто не знав тих злочинів, мимовільним винуватцем яких був нещасний син Лая! Ні, не можуть колоняни допустити, щоб Едіп лишався тут, вони бояться гніву богів. Не слухають вони ні просьб Едіпа, ні просьб Антігони і вимагають, щоб негайно покинув сліпий старець околиці Колона. Невже і в Афінах не знайде притулку Едіп, у тих Афінах, що всюди в Греції славляться як святе місто, що дає захист усім, хто благає захисту? Адже Едіп прийшов сюди не з своєї волі, адже його прихід має принести добро громадянам. Нарешті просить Едіп громадян почекати принаймні до приходу Тесея. Хай вирішить цар Афін, чи може залишитись тут Едіп, чи мусить бути вигнаний і звідси.

Погодились громадяни чекати приходу Тесея. В цей час вдалечині показується колісниця, на ній їде якась жінка в крислатому фес-салійському капелюсі, що закриває їй обличчя. Антігона вдивляється, і здається їй, що ця жінка — її сестра Ісмена. Все ближче колісниця, ще пильніш вглядається Антігона і справді впізнає Ісмену.

— Батьку! — каже Антігона.— Я бачу, сюди їде дочка твоя Ісмена, зараз ти почуєш її голос!

Під'їхавши до Едіпа, зійшла Ісмена з колісниці і кинулась в обійми батька.

— Батьку, нещасний мій батьку! — вигукнула Ісмена. — Нарешті знову обіймаю я тебе і Антігону!

Радий Едіп приїздові Ісмени, тепер з ним його дочки, вірна його супутниця та помічниця Антігона і Ісмена, що ніколи не забувала батька й постійно посилала йому вісті з Фів.

А Ісмена шукала Едіпа, щоб переказати дуже сумні вісті: сини Едіпа спочатку разом правили у Фівах. Але молодший син, Етеокл, захопив один владу і вигнав з Фів старшого брата Полініка. Тоді Полінік вирушив в Аргос і там знайшов собі допомогу. Тепер іде він з військом проти Фів, щоб або заволодіти владою, або ж загинути в бою. Ісмена розповідає також, що оракул у Дельфах провістив тому перемогу, на чиєму боці буде Едіп. Ісмена певна, що тут скоро має з'явитись Креонт, який править разом з Етеоклом, щоб заволодіти силою Едіпом. Не хоче Едіп бути на боці ні того, ні другого сина; він гнівається на синів за те, що вони прагнення до влади поставили вище обов'язку дітей щодо батька. Він не хоче допомагати синам, які й слова не вимовили проти його вигнання з Фів. Ні, не дістануть вони за допомогою батька влади над Фівами. Залишиться тут Едіп, він буде захисником Афін!

Громадяни Колона радять Едіпові принести умилостивлюючі жертви Евменідам, якщо надумав він залишитись назавжди в Афінах. Едіп просить, щоб хтось приніс ці жертви, бо сам він, дрях-лий і сліпий, не може цього зробити. Принести жертви викликається Ісмена й відходить до гаю Евменід.

Тільки пішла Ісмена, як приходить до гаю Евменід із своїм почтом Тесей. Радо вітає він Едіпа і обіцяє йому захист. Знає Тесей, яка тяжка доля чужоземця, знає, як багато випадає на його долю знегод. Він сам зазнав усіх тягот життя на чужині і не може через те відмовити в захисті нещасному блукачеві Едіпу.

Дякує Тесеєві Едіп і обіцяє йому свій захист. Він каже, що могила його буде завжди вірним захистом афінян.

Та не судилося Едіпові знайти собі зараз тут спокій. Коли Тесей пішов, із Фів з невеликим загоном приходить Креонт. Він хоче захопити Едіпа, щоб забезпечити собі і Етеоклові перемогу над Полініком та його союзниками. Креонт пробує умовити Едіпа йти з ним; він умовляє його іти в Фіви і обіцяє йому, що він там житиме спокійно в колі своїх рідних, оточений їх турботами. Але воля Едіпа незламна. Та він і не вірить Креонтові. Знає Едіп, що змушує Кре-онта умовляти його повернутись у Фіви. Ні, не піде він з ними, не дасть він перемоги в руки тих, що прирекли його на такі біди.

Бачачи непохитність Едіпа, Креонт починає погрожувати йому, що силою змусить Едіпа іти з ним у Фіви. Едіп не боїться насильства, адже він під захистом Тесея і всіх афінян. Але Креонт злорадно нахваляється сліпому, немічному старцеві, що одну з його дочок, Ісмену, уже схоплено; погрожує Креонт заволодіти і єдиною опорою Едіпа — самовідданою дочкою його Антігоною. Зараз же здійснює свою погрозу Креонт, він велить схопити Антігону. Даремно кличе вона на допомогу афінян, даремно простягає руки до батька — її відводять. Тепер безпорадний Едіп, віднято в нього ті очі, що дивилися за нього; він кличе за свідків Евменід, він проклинає Кре-онта і бажає йому зазнати такої ж долі, якої зазнав він сам, бажає і йому втратити дітей. А Креонт, раз уже застосувавши насильство, вирішує діяти насильством і далі. Він хапає Едіпа і хоче відвести його. За Едіпа вступаються колоняни, але їх надто мало і несила їм боротися з загоном Креонта. Голосно кличуть на допомогу колоняни. На крик їх поспішає Тесей із своїм почтом.

Тесей обурений насильством Креонта. Як насмілився він схопити Едіпа і його дочок тут, біля гаю Евменід, невже думає він, що мало людей в Афінах, невже він ні за що має Тесея, коли насмілюється силою відводити тих, хто стоїть під захистом Афін? Невже в Фівах навчили його діяти так протизаконно? Ні! Знає Тесей, що в Фівах не потерплять беззаконства. Креонт сам ганьбить своє місто й свою землю; хоч роками він і старий, але діє як безумний юнак. Тесей вимагає, щоб негайно були повернені дочки Едіпа. Креонт намагається виправдати свій вчинок перед Тесеєм тим, що він, за його словами, був певний, що Афіни не нададуть притулку батьковбивцеві й тому, хто оженився з рідною матір'ю. Однак Тесей твердо стоїть на своєму рішенні; він вимагає, щоб Креонт повернув Едіпові дочок, і каже, що він не піде доти, поки не будуть знов з Едіпом дочки. Скорився Креонт вимозі Тесея, і незабаром уже обнімав старець Едіп своїх дочок і дякував великодушному цареві Афін, прикликаючи на нього благословення богів. А Тесей говорить Едіпові:

— Вислухай мене, Едіп; тут, біля вівтаря Посейдона, де я приносив жертву до приходу Креонта, сидить юнак, він хоче говорити з тобою.

— Але хто ж цей юнак? — запитує Едіп.

— Не знаю. Юнак прийшов з Аргоса. Подумай, чи немає в тебе в Аргосі когось із близьких, — відповідає Тесей.

Почувши це, вигукнув Едіп:

— О! не проси, Тесею, щоб я говорив з цим юнаком! Із слів твоїх я зрозумів, що це ненависний мені син мій Полінік. Слова його за вдадуть мені тільки страждань.

— Але ж він прийшов, як благаючий,— каже Тесей,— не можеш ти відмовити йому, не прогнівивши богів!

Почувши, що Полінік тут, Антігона також прохає батька вислухати його, хоч він і тяжко провинився перед ним. Погоджується Едіп вислухати сина, і Тесей іде по нього.

Приходить Полінік. На очах його сльози. Він плаче, бачачи батька, сліпого, в одязі жебрака, з сивим волоссям, що розвівається по вітру, з слідами постійного голодування і нестатків на обличчі. Аж тепер зрозумів Полінік, як жорстоко вчинив він з рідним батьком. Простягаючи до нього руки, каже він:

— Батьку, скажи мені хоч одно слово, не відвертайся від мене!

Відкажи мені, не залишай мене без відповіді! Сестри, умовте хоч ви батька не відпускати мене від себе, не сказавши мені й слова.

Антігона просить брата сказати батькові, навіщо прийшов він; вона певна, що не залишить Едіп без відповіді сина.

Полінік розповів про те, як його вигнав молодший брат із Фів, як рушив він в Аргос, одружився там з дочкою Адраста і знайшов собі допомогу, щоб відняти у брата владу, яка належить йому по праву як старшому!

— О батьку! — так говорив далі Полінік.—Ми всі, що йдемо проти Фів, заклинаємо тебе твоїм життям, твоїми дітьми іти з нами; ми благаємо, забудь свій гнів і допоможи нам помститися на Етеоклові, що вигнав мене і відняв у мене батьківщину. Адже коли тільки правду кажуть оракули, то перемога супроводитиме тих, з ким будеш ти. О, вислухай мене прихильно! Богами заклинаю я тебе, — іди зі мною. Я поверну тебе в твій рідний дім, а тут, на чужині, ти жебрак, такий же жебрак, як і я!

Едіп не слухає сина. Прохання не зворушують його. Він потрібний тепер синові Полініку для того, щоб заволодіти Фівами. А раніш хіба не він вигнав його з Фів? Хіба не він зробив його блу-качем? Хіба не через нього носить Едіп оце лахміття? Обидва сини забули свій обов'язок щодо батька, лише дочки лишилися йому вірні і завжди турбувалися про нього і шанували його.

— Ні, не допоможу я тобі повалити Фіви. Перше ніж здобути Фіви, ти сам загинеш, залитий кров'ю, а разом з тобою загине і брат твій Етеокл! — вигукує Едіп. — Знов накликаю я прокляття на вашу голову, щоб пам'ятали ви, як треба шанувати рідного батька!

Біжи звідси, знехтуваний, ти не маєш більше батька! З собою неси ти мої прокльони! Умри ж у поєдинку з братом. Убий того, хто тебе вигнав! Я кличу Евменід і бога Ареса, які розпалили між вами братовбивчі чвари, щоб покарали вони вас! Іди ж і сповісти усім своїм супутникам, які дари поділив порівну між синами своїми Едіп.

— О, горе мені! О, я нещасний! — вигукує Полінік,— Хіба можу я переказати відповідь батька моїм супутникам? Ні, мовчки мушу я іти назустріч моїй долі!

Пішов Полінік, не виблагавши прощення й захисту у батька, пішов, не слухаючи просьб Антігони повернутися в Аргос і не починати війни, що погрожує загибеллю йому, його братові і Фівам.

Близький був уже останній час Едіпа. По ясному небу черкнуло блискавкою, прогримів грім. Всі, що були в гаю Евменід, стояли, вражені цим грізним знаменням Зевса. Ось іще раз блиснуло, вдарив грім. Усі здригнулись від страху.

А Едіп покликав до себе дочок і сказав їм:

— О діти! Покличте швидше Тесея! Це громи Зевса віщують мені, що скоро зійду я в царство похмурого Аїда. Не гайтесь!

Пошліть швидше по Тесея! Близький мій кінець!

Тільки промовив це Едіп, як, ніби підтверджуючи його слова, знову почулися удари грому. Поспішно прийшов до гаю Евменід Те-сей. Почувши його голос, сказав Едіп:

— Володарю Афін! Настав мій кінець, громи й блискавки Зевса віщують мою смерть, і я хочу померти, виконавши те, що обіцяв тобі. Я сам відведу тебе до того місця, де я помру, але ти не відкривай нікому, де моя могила, вона захистить твоє місто краще, ніж безліч щитів і списів. Там почуєш ти те, чого не можу сказати я тут.

Бережи цю таємницю і відкрий її при твоїй кончині старшому синові, а він нехай передасть ЇЇ своєму наступникові. Ходімо ж, Тесею, ходімо, діти! Тепер я, сліпий, буду вашим провідником, а мене поведуть Гермес і Персефона.

Пішли Тесей, Антігона та Ісмена слідом за Едіпом, а він повів їх, наче видющий. Він прийшов до того місця, де був спуск у сповнене пітьми царство тіней померлих, і сів там на камені. Приготувавшись до смерті, Едіп обняв своїх дочок і сказав їм:

— Діти, з цього дня не буде у вас більше батька. Вже оволодів мною бог смерті Танат. Не лежатиме більше на вас важкий обов'язок дбати про мене.

З голосним плачем обняли Антігона і Ісмена батька. Раптом з глибини почувся таємничий голос: «Швидше, швидше, Едіпе! Чого ж ти гаєшся йти! Надто довго гаєшся ти!» Едіп, почувши таємничий голос, прикликав Тесея, поклав на його руку руки дочок і благав Тесея бути їх захисником. Поклявся Тесей виконати просьбу Едіпа. Наказав піти дочкам Едіп, вони не повинні були бачити того, що станеться, і не повинні були слухати ту таємницю, яку хотів повідати Едіп Тесеєві. Пішли Антігона і Ісмена. Відійшовши недалеко, вони обернулись, щоб поглянути востаннє на батька, але його вже не було, тільки один Тесей стояв, закривши очі руками, наче йому з'явився жахливий привид. Потім побачили Антігона і Ісмена, як Тесей став на коліна й почав молитись. Так скінчив своє многострадне життя Едіп, і ніхто з смертних не знав, як помер він і де його могила. Без стогону, без болю відійшов він у царство Аїда, він відійшов у нього так, як не відходить ніхто з людей.