Після довгої дороги Персей досяг царства Кефея, що лежало в Ефіопії на березі Океану. Там, на скелі, біля самого берега моря, він побачив приковану прекрасну Андромеду, дочку царя Кефея. Вона повинна була спокутувати провину своєї матері, Кассіопеї. Кассіопея прогнівила морських німф. Пишаючись своєю красою, вона сказала, що від усіх найвродливіша вона, цариця Кассіопея. Розгнівались німфи і вблагали бога морів Посейдона покарати Кефея і Кассіопею. Посейдон послав, на прохання німф, потвору подібну до велетенської риби. Вона випливала з морської глибини і спустошувала володіння Кефея. Плачем і стогоном сповни-лось царство Кефея. Він звернувся, нарешті, до оракула Зевса Аммона1 і спитав, як позбутись йому цього нещастя. Оракул дав таку відповідь:
- Віддай свою дочку Андромеду на поталу потворі, і скінчиться тоді кара Посейдона.
Народ, дізнавшись про відповідь оракула, примусив царя при-кувати Андромеду до скелі біля моря. Бліда від жаху, стояла біля підніжжя скелі у важких кайданах Андромеда; з невимовним страхом дивилася вона на море, чекаючи, що ось-ось з'явиться потвора і розірве її. Сльози котилися з ЇЇ очей, вона жахалася від самої думки що мусить загинути в розквіті прекрасної юності, повною сил, не зазнавши радощів життя. її саме й побачив Персей. Він прийняв би її за чудову статую з білого пароського мармуру, коли б морський вітер не розвіював її волосся і не падали з її прекрасних очей рясні сльози. З захопленням дивиться на неї юний герой, і могутнє кохання до Андромеди загоряється в його серці. Персей швидко спустився до неї і ласкаво запитав її:
— О, скажи мені, прекрасна діво, чия це країна, назви мені свої ім'я! Скажи, за що прикована ти тут до скелі?
Андромеда розповіла, за чию провину доводиться їй страждати. Не хоче прекрасна діва, щоб герой подумав, ніби покутує вона власну провину. Ще не скінчила своєї розповіді Андромеда, як заклекотіла морська безодня, і серед бурхливих хвиль показалася потвора. Вона високо підняла свою голову з розкритою величезною пащею. Голосно скрикнула від жаху Андромеда. Збожеволівши від горя, прибігли на берег Кефей і Кассіопея. Гірко плачуть вони, обіймаючи дочку. Нема їй рятунку!
Тоді заговорив син Зевса, Персей:
— Ще багато буде у вас часу лити сльози, мало часу тільки для порятунку вашої доньки. Я — син Зевса, Персей, який вбив обвиту зміями горгону Медузу. Віддайте за мене вашу доньку Андромеду, я врятую її.
З радістю погодились Кефей і Кассіопея. Вони ладні були зробити все для рятівника дочки. Кефей обіцяв йому навіть усе царство своє в придане, аби він врятував Андромеду. Вже близько потвора. Вона швидко наближається до скелі, широкими грудьми розсікаючи хвилі, неначе корабель, що несеться по хвилях, як на крилах, від помахів весел могутніх юних гребців. Не далі, як на політ стріли, була потвора, коли Персей злетів високо в повітря. Тінь його впала в море, і люто кинулась потвора на тінь героя. Персей сміливо кинувся з висоти на потвору і глибоко встромив їй у спину вигнутий меч. Відчувши тяжку рану, високо піднялась у хвилях потвора; вона б'ється в морі, немов кабан, якого з несамовитим гавкотом оточила зграя собак; то поринає вона глибоко у воду, то знову випливає. Шалено б'є по воді потвора своїм риб'ячим хвостом, і тисячі бризок злітають до самих вершин прибережних скель. Піною покрилось море. Роззявивши пащу кидається потвора на Персея, але з швидкістю чайки злітає він на своїх крилатих сандалях. Раз по раз завдає їй ударів. Кров і вода ринули з пащі потвори, ураженої на смерть. Крила сандаль Персея намокли, вони ледве тримають його в повітрі. Швидко понісся могутній син Данаї до скелі, що виступала з моря, обхопив її лівою рукою і тричі встромив свій меч у широкі груди потвори. Скінчено жахливий бій. Радісні крики лунають з берега. Всі славлять могутнього героя. Знято кайдани з прекрасної Апдромеди і, тріумфуючи перемогу, веде Персей свою наречену до палацу її батька Кефея.