Одним разом, це було ще до того, як велетні почали війну з Асами, бог вогню Локі, мандруючи світом, попав в Йотунхейм і прожив там три роки у велетки Ангрбоди. За цей час вона народила йому трьох дітей: дівчинку Хель, змію Йормундгад і вовченя Фенріса. Повернувшись в Асгард, бог вогню нікому не розповів про своє перебування в країні велетнів, але Одін дізнався про дітей Локі і відправився до джерела Урд, щоб спитати норн про їхню долю.
- Дивіться, дивіться, сам мудрий батько богів прийшов до нас! Але він почує від нас недобрі звістки, - ледве побачивши його сказала старша норна.
- Він прийшов почути від нас те, що надовго позбавить його спокою, - додала середня норна.
- Так, він прийшов почути від нас про дітей Локі і велетки Ангрбоди, - підтвердила молодша з норн.
- Якщо ви знаєте, навіщо я прийшов до вас, так дайте відповідь на питання, яке я хотів вам задати, - сказав Одін.
- Так, ми відповімо тобі, - знов заговорила Урд. - Але краще б тобі не чути наших слів. Знай, що ті, про кого ти хотів спитати, принесуть богам багато нещастя.
- Двоє з них принесуть смерть тобі і твоєму старшому сину, а третя буде царювати після вас, і царювання її буде царюванням темряви і смерті, - додала Верданді.
- Так, вовк вб'є тебе, а змія - Тора, але і вони самі загинуть, а царювання третьої буде недовгим: життя переможе смерть, а світ - темряву, - сказала Скульд.
Засмучений і стурбований повернувся володар світу до Асгарду. Тут він зібрав всіх богів і розповів їм про передречення норн, а Тора послав в Йотунхейм за дітьми Локі. З тривогою вислухали Аси слова Одіна, але ще більше налякались вони, коли бог грому привіз з собою Хель, Йормундгад и Фенріса.
Ще зовсім юна Хель була вже на дві голови вище за свою велетенську мати. Ліва половина її обличчя була червона як сире м'ясо, а права - сине-чорна, як нічне небо. Змія Йормундгад, друга донька Ангрбоди, ще не встигла вирости - в ній було не більше п'ятдесяти кроків, - однак з її рота вже текла смертельна отрута, а її холодні світло-зелені очі горіли злобою. В порівнянні з ними, їх молодший брат, вовченя Фенріс, здавався зовсім безпечним. На зріст як звичайний вовк, веселий та лагідний, він сподобався богам, які не знайшли в ньому нічого небезпечного для себе.
Одін, сидячи на своєму на своєму троні, ретельно оглянув всіх трьох.
- Слухай мене, Хель, - вимовив він. - Ти така велика і сильна, що ми вирішили зробити тебе володаркою цілої країни. Ця країна лежить глибоко під землею, і навіть під Свартальфахеймом. Її населяють душі померлих, тих, хто не гідний жити з нами у Валгаллі. Ступай туди і ніколи більше не з'являйся на поверхні землі.
- Я згодна, - сказала Хель, схиливши голову.
- Ти, Йормундгад, - продовжив Одін, - будеш жити на дні світового моря. Там для тебе знайдеться достатньо місця і їжі.
- Я з-с-с-с-годна, - прошипіла Йормундгад, звертаючись кільцем і дивлячись на богів жорстоким не мигаючим поглядом.
- А ти, Фенріс, - промовив Одін, звертаючись до вовченяти, - будеш жити у нас в Асгарді, і ми виховаємо тебе самі.
Фенріс нічого не відповів: він був такий малий і глупий, що не вмів ще говорити.
В той же день Хель відправилась в царство мертвих, де і живе до сих пір, володіючи душами померлих і слідкуючи за тим, щоб жодна з них не вирвалася на волю.
Змія Йормундгад опустилася на дно світового моря. Там вона все росла і росла, так що в кінець кінців опоясала кільцем всю землю і положила голову на власний хвіст. З того дня її перестали називати Йормундгад, а прозвали змія Мітгард, що означає "Світова змія".
Фенріс цілий рік жив в Асгарді, але і він з кожною годиною ставав все більше і більше, і незабаром з вовченяти перетворився на таке страховисько, що ніхто з богів, крім бога війни Тіра, який його годував, не наважувався близько підійти до нього.
Тоді Аси вирішили прив'язати Фенріса і більше місяця працювали, доки не викували ланцюг, який, як вони думали, зможе його стримати. Цей ланцюг називався Ледінг і був самим товстим у світі. Боги принесли його Фенрісу і сказали:
- Ти вже виріс. Прийшла пора тобі випробувати свої сили. Спробуй розірвати ланцюг, який ми зробили, і тоді ти будеш гідний жити з нами в Асгарді.
Фенріс уважно, ланку за ланкою оглянув Ледінг і відповів:
- Добре, надіньте її мені на шию.
Задоволені Аси одразу ж виконали його побажання і наділи на нього ланцюг.
- А тепер відійдіть подалі, - сказав Фенріс.
З цими словами він підвівся, струсив головою, і Ледінг розлетівся на шматки.
- От бачите, я гідний жити серед вас, - гордо заявив Фенріс, знову лягаючи на своє місце.
- Так, так, Фенріс, ти гідний жити серед нас, - переглядаючись між собою, відповідали перелякані Аси, і поквапились піти геть, щоб почати робити другий ланцюг.
На цей раз вони працювали цілих три місяці, і ланцюг, Дроммі, виявився в три рази товстіший, ніж Ледінг.
- Ну, його вже Фенріс не розірве, - говорили вони один одному.
Однак, коли він встав, щоб привітати їх, вони помітили, що його спина вже вище за дах Валгалли.
Побачивши Дроммі, Фенріс оглянув її так само ретельно, як перед цим Ледінг.
- Ваш новий ланцюг набагато товстіший за попередній, - сказав він, - але мої сили збільшилися, і я з задоволенням спробую.
І він підставив богам свою шию. Аси натягнули на неї ланцюг, і вовченя, ледь повернув голову, як він луснув і впав на землю.
Вражені, боги знову зібрались на нараду.
- Нам нема чого робити третій ланцюг, - говорили вони, - все рівно, поки ми його зробимо, Фенріс виросте ще більше і розірве його так само, як і два перших.
- Добре, тоді звернемося до гномів по допомогу, - сказав Одін. - Може їм вдасться те, що не вдалося нам.
І, викликавши до себе гінця асів Скірніра, він послав його до Свартальфахейму.
Дізнавшись про прохання Одіна, гноми довго сперечались між собою, не знаючи, з якого металу робити ланцюг, але нарешті старший з них сказав: - Ми зробимо його не з металу, а з коренів гір, шуму котячих кроків, борід жінок, слини птахів, голосу риб і сухожиль ведмедів, і, я гадаю, що такий ланцюг, не розірве навіть Фенріс.
Так і сталося, що через два місяці, Скінір приніс богам ланцюг Глейпнір, зроблений за порадою старшого з гномів... А котячі кроки стали з тих пір безшумними, у жінок немає борід, у гір - коренів, у птахів - слини, у риб - голосу, а у ведмедів - сухожиль.
Коли Аси вперше побачили Глейпнір, вони були дуже здивовані. Цей ланцюг був не товщий за руку, і м'який як шовк, однак, чим сильніше його розтягували, тим міцніше він ставав. Тепер залишалось тільки одягнути її на Фенріса, але боги вирішили спочатку відвезти його на острів Лінгві, що лежав у світовому морі, щоб вовченя не міг вчинити шкоди ні їм ні людям.
- Ти повинен піддатися останньому і найважливішому, Фенріс, - сказали вони. - Якщо ти його витримаєш, твоя слава розлетиться далеко по всьому світу, але для цього ти повинен прослідувати за нами туди, куди ми тебе поведемо.
- Я готовий, - погодився Фенріс.
Однак, коли Аси привели його на острів і хотіли натягнути ланцюг, вовченя сердито оскалив зуби.
- Цей ланцюг такий тонкий, - заявив він, - що, якщо він не чарівний, то розірвати його нічого не варто, а якщо чарівний, то я можу і не розірвати його, не дивлячись на мою силу. Значить, я або не добуду ніякої сили, або зроблюсь вашим полоненим.
- Ти помиляєшся, Фенріс, - заперечив Одін. - Якщо ти не розірвеш нашого ланцюга, значить ти настільки слабий, що нам нема чого боятися тебе, і ми дамо тобі свободу, а якщо розірвеш, то ти нічого не втратиш.
- Складно ти говориш, - посміхнувся вовченя. - Добре, я дозволю вам, але хай хтось з вас покладе мені руку в рот, замість залогу.
Аси опустили голови, і тільки Тір сміливо виступив вперед.
- Я згоден, - сказав він, і сунув руку в рот Фенрісу.
Той обережно стиснув її своїми гострими зубами. - А тепер надіньте на мене ланцюг, - глухо вимовив він.
Зі страхом поглядаючи на Тіра, боги накинули ланцюг на шию Фенріса, інший кінець якого завчасно міцно примотали до скелі. Фенріс потрусив головою, потім потягнув сильніше, ще сильніше, але ланцюг не розривався.
- Ні, - прохрипів він нарешті, я не можу її розірвати, звільніть мене!
Аси не ворухнулись з місця.
- Ах, так, значить ви мене обманули! - скажено заричав Фенріс.
Одним рухом хащі він відкусив руку Тіра і кинувся на Асів. Назустріч йому виступив Хеймдаль і вткнув йому в рот меч з двома лезами.
Поки одні з богів перев'язували рану Тіра, інші взяли скелю, до якої був прив'язаний Фенріс, і опустили її разом з ним глибоко під землю, де цей страшний вовк живе і нині, продовжуючи рости і набиратися сил, чекаючи тої хвилини, коли виповниться пророкування норн.
Так Асам вдалося на довгий час позбавитися страшних дітей бога вогню Локі.