Невесело жилося першим людям. В усьому світі панувала вічна ніч, і лише світ від зірок, ледве пробивався крізь темряву. Сонця і місяця ще не було, а без них на полях не зеленіли посіви, а в садах не розквітали дерева. Тоді, щоб освітити землю, Одін и його брати здобули у Муспельхеймі вогонь і зробили з нього місяць і сонце, найкраще і найгарніше з того, що їм вдавалось коли-небудь створити. Боги були дуже задоволені плодами своєї праці, але вони ніяк не могли вигадати, хто же буде возити сонце і місяць по небосхилу.
В той самий час, жила на землі людина, на ім'я Мундільфері, і були у нього донька і син надзвичайної вроди. Мундільфері так ними пишався, що, дізнавшись про чудові витвори богів, назвав свою доньку Суль, що означає сонце, а сина - Мані, тобто місяць. "Хай всі знають, що самі боги не можуть створити нічого більш прекраснішого, ніж мої діти", - думав він. Але, невдовзі, йому і це здалось недостатнім. Дізнавшись, що в одному з селищ, неподалік живе юнак, обличчя якого таке гарне, що сяє, як зірка, за що його і назвали Глен, що є "блиск", Мундільфері вирішив одружити його з своєю донькою, щоб діти Глена і Суль були ще гарніше за батьків, і всі люди на землі поклонялись їм. Про його задум дізналися боги, і той самий день, коли він збирався видати заміж доньку, перед ним несподівано з'явився Одін.
- Ти дуже гордий, Мундільфері, - сказав він, - такий гордий, що хочеш зрівнятися з богами. Ти хочеш, щоб люди поклонялися не нам, а тобі, твоїм дітям і дітям твоїх дітей і служили їм. За це ми вирішили покарати тебе, і віднині Суль і Мані будуть служити людям, возячи по небосхилу сонце і місяць, іменами яких, вони названі. Тоді всі побачать, чи може їхня врода зрівнятися з тим, що створено руками богів.
Вражений жахом і горем, Мундільфері не міг вимовити жодного слова. Одін взяв Суль і Мані і піднявся з ними на небо. Там боги посадили Суль у запряжену парою білих коней колісницю, на передньому сидінні якої було укріплено сонце, і наказали їй весь день їздити по небосхилу, зупиняючись тільки на ніч. Щоб сонце не спалило дівчину, брати-боги закрили її великим круглим щитом, а щоб коням не було пекуче, вони повісили їм на груди ковальські хутра, з яких весь час дує прохолодний вітер. Мані теж дали колісницю, на який він повинен був возити вночі місяць. З тих пір брат і сестра вірно служать людям, освящаючи землю: вона - вдень, а він - вночі. На полях весело зеленіють хліба, в садах наливаються соком плоди, і ніхто вже не пам'ятає тих часів, коли в світі господарювала темрява, і всього цього не було.