Як будувалась фортеця Асів

Тор все ще не повернувся з далеких країв, де він продовжував воювати з Грімтурсенами, коли Хеймдалль, стоячи на сторожі біля моста, побачив, як до воріт Асгарду наближається велетень.

Спочатку Аси хотіли покликати Тора, але побачивши, що у велетня немає зброї, вирішили спочатку спитати, що йому потрібно.

- Я муляр, - відповів він. - І прийшов запропонувати вам побудувати стіну навколо Асгарду, яку не зможе перетнути жоден з ворогів.

- А що ти за це хочеш? - спитав Одін.

- Небагато, - відповів велетень. - Я чув, що у вас живе чарівна донька Нйодра, богиня кохання Фрейя. Видасте її за мене заміж, а в придане дасте місяць і сонце.

Пропозиція велетня здалася богам настільки нахабною, що вони розлютились.

- Забирайся геть, поки ми не покликали Тора! - закричали вони.

- Почекайте, не треба поспішати, - зупинив їх Локі. - Дозвольте мені з ним домовитись, і повірте, вам не прийдеться платити.

Боги, знаючи хитрощі Локі, не заперечували.

- За який термін ти берешся побудувати стіну, і хто буде тобі допомагати? - спитав він у велетня.

- Я буду працювати рівно півроку, і крім мого коня у мене не буде помічників, - відповів велетенський муляр.

- Ми приймаємо твої умови, - сказав Локі, - але пам'ятай, якщо не встигнеш у термін, ти нічого не отримаєш.

- Добре, - посміхнувся велетень. - Але присягніться, що ви не будете мені заважати.

- Погоджуйтеся всі, - порадив Локі богам. - Він все одно не встигне.

- Ти правий, - сказав Одін.

- Ти правий, - сказали Аси і всі присягнулися.

Велетень пішов, але невдовзі повернувся з своїм конем Свадільфарі. Свадільфарі був як велика гора, і такий розумний, що не треба було його понукати, і він сам підвозив до Асгарду цілі скелі, допомагав хазяїну і працював за десятьох.

Страх проник в серця Асів, а стіни піднімалися все вище і вище. Дивлячись на це, бідна Фрейд плакала цілими днями.

Нарешті, коли до зазначеного терміну залишалось два дні, всі боги зібрались на нараду, і Одін, виступивши вперед, сказав: - Над нами нависла біда, і це ти , Локі, один у всьому винен. Ти умовив нас піти на це. Ти один маєш за все платити.

- А чого ви мене послухались? - виправдовувався бог вогню. - Не я же пив воду з джерела Міміра, і не такий мудрий, як ти, Одіне.

- Досить, Локі! - сказав Брагі. - Ми всі знаємо, що ти вмієш викрутитися. Вигадай щось.

Наступного ранку, - велетенський муляр, повіз з Йотунхейма до Асгарду останній віз з каменями. Однак, ледве він доїхав до невеличкого лісу, як з нього раптом вискочила велика гарна кобила і прийнялася стрибати навколо коня. Побачивши її, Свадільфарі рвонувся за нею.

- Стій, стій, куди ти?! - закричав велетень.

Цілий день простояли боги на стінах Асгарду, але велетень так і не з'явився. Лише під кінець другого дня, боги побачили Грімтурсена.

Обірваний і втомлений, без свого коня, він підійшов до Асгарду. - Ви обманули мене! - закричав він ще здалека. - Ви порушили клятву! Це ви підіслали кобилу, яка заманила мого коня.

Аси здогадались, чиї це витівки, але мовчали.

- Віддайте мені Фрейю! - продовжував кричати велетень. З цими словами він нахилився, підняв один з каменів і кинув в богів. Вони ледве встигнули ухилитися.

- Тор!!! - хором крикнули Аси.

Довгий і гучний розкат грому був відповіддю їм, і в прозорому вечірньому небі виросла постать Тора стоячого у своїй колісниці. - Що я бачу? Грімтурсен у стін Асгарду?! - викликнув бог грому і, навіть не спитавши, в чому справа, кинув свій молот.

Велетень, який готувався кинути в богів другий камінь, випустив його з рук і впав намертво.

Стіни Асгарду добудували самі боги, але довгий час у них на душі було сумно. Передречення норн продовжували збуватися, Аси здійснили клятвопорушення, а кому як не їм було відомо, що це ніколи не проходить задарма.

Кінь Свадільфарі зник безслідно, і хтозна, що з ним сталось. Що стосується Локі, - як ви напевно здогадались, це він, перетворившись на кобилу, заманив коня велетня, - то він похапцем зачарував себе на такий тривалий термін, що ще півроку ходив у вигляді кобили, і навіть народив лоша. Цей лоша народився восьминогим, і був названий Слейпніром. Його взяв до себе Одін, і до нині їздить на ньому верхи.