Викрадення Ідун

Після того як Локі, пробув деякий час у вигляді кобили, він знову повернув собі колишній вигляд і відправився разом з Нойдром мандрувати пішки по світу. Вони зайшли в дикі, пустельні гори, де не було ні людей ні звірів. Володар світу не втомимо йшов вперед, але його супутники ледве тримались на ногах від голоду і втоми. Лише на п'ятий день, їм зустрілось стадо диких биків і Одін заколов одного своїм списом. Задоволені Аси, розвели вогонь і почали смажити бика. Пройшла година, друга, третя, але м'ясо бика залишалось сирим, наче його і не починали смажити. Раптом боги почули сміх над головою. Вони підвели очі і побачили великого чорного орла, що кружив над ними.

- Чого ти смієшся? - спитав його Одін. - Чи не ти, за допомогою чаклунства, заважаєш нам приготувати бика?

- Ти вгадав, Одіне, - відповів орел. - Вам не вдасться засмажити його, поки ви не пообіцяєте мені поділитися м'ясом зі мною.

- Добре, ти отримаєш чверть бика, - сказав Одін.

Не встиг він сказати цього, як м'ясо стало підсмажуватися, і невдовзі було готове. Боги загасили вогонь, розрізали тушу, і запропонували долю орлу. Той злетів вниз і почав ковтати найкращі шматки. Побачивши це, Локі схопив велику палицю і хотів вдарити нахабного птаха, але орел ухилився, схопив палицю своїми кігтями і піднявся в повітря.

- Стій, стій, куди ти? - кричав переляканий Локі. - Зараз же спустись вниз, благаю тебе!

- Спочатку присягнись, що виповниш моє побажання, - відповів орел.

- Присягаюсь, тільки зупинись! - простогнав бог вогню.

- Добре, - засміявся орел. Він відпустив Локі.

- Ну а тепер слухай, що я хочу від тебе, - сказав орел. - Ти зараз же підеш до Асгарду і приведеш мені богиню Ідун, разом з її яблуками.

- Хто ж ти такий? - спитав Локі.

- Я велетень Тіаці, володар зимових бур, - вимовив орел. - Про це ти міг би здогадатись, коли ви не могли підсмажити бика, якого я охолоджував своїм подихом.

Схиливши голову, Локі пішов до Асгарду. Він боявся, що боги помстяться йому за викрадення Ідун, але не міг порушити присяги. Йти йому прийшлося недовго, орел підніс його майже до Асгарду.

Піднявшись по мосту, Локі попрямував до палацу бога поетів, де жила Ідун.

- Ти напевно прийшов до мене по яблука? - спитала вона.

- Ні, Ідун, - відповів хитрий бог. - В одному з лісів, я бачив яблука ще краще, і прийшов розповісти про це.

- Ти помиляєшся, Локі, - здивувалась богиня. - Кращих яблук не буває.

- Якщо не віриш, підемо зі мною, але захопи з собою свої яблука, щоб порівняти.

Не підозрюючи обману, Ідун взяла кошик з яблуками вічної молодості і пішла за Локі, який завів її прямо в ліс, де на них чекав Тіаці. Ледве вони дійшли до поляни, як орел налетів на них, схопив Ідун і полетів в свій північний замок.

Бог вогню лишився чекати богів. Коли вони повернулись, він все розповів їм.

- Ти заслуговуєш смерті! - закричав Брагі. - Ти не тільки передав велетню мою дружину, але і лишив нас без яблук, і ми дуже скоро загинемо!

- Стій, - зупинив його Одін. - Смерть Локі нас не врятує. Хай краще сам виправить свою провину.

- Послухай, Локі, - сказала Фрейя, - ти знаєш, що у мене є чарівне пір'я, і якщо одягнути його, можна летіти швидше за вітер. Я можу дати його тобі на деякий час. Тільки поверни нам Ідун.

Наступного ранку, Локі вилетів на північ. Блискучий льодяний замок велетня стояв на самому березі Ніфльхейму, між двох гір. Підлітаючи, Локі побачив в морі Тіаці і його доньку Скаді. Вони сиділи в човні і ловили рибу, не побачивши Локі. Влетівши у відкрите вікно замку, він побачив Ідун.

- Швидше! - крикнув він. - Ми повинні летіти, поки нас не побачили.

- Ах, це ти Локі! - зраділа Ідун. - Як же ти понесеш мене і мій кошик?

- Ти тримай кошик, а я буду тримати тебе, - запропонував бог вогню.

- Ні, Локі, - тобі буде важко. - Стій, я придумала! - засміялась вона. - Ти не знаєш, що я можу перетворитися на горіх, якщо схочу.

Вона три рази хлопнула в долоні і перетворилась на маленький лісовий горіх. Локі поклав його в кошик, і схопивши його вилетів в вікно.

- Дивись, тату! - закричала Скаді, показуючи велетню на сокола.

- Це хтось з Асів, - закричав розлючений велетень! І перетворившись на орла, кинувся навздогін.

Стоячи на стіні Асгарду, Хеймдалль ще здалека побачив обох.

- Локі летить назад! - крикнув він. - Він несе яблука, але за ним женеться великих орел.

- Це Тіаці, - сказав Одін.

- Швидше, - наказав Одін богам, - розведіть на стіні багаття!

Аси не зрозуміли, навіщо, але виконали наказ. Локі, побачивши полум'я полетів прямо крізь нього. Мудрий Одін добре вигадав. Вогонь не торкнувся свого повелителя, але, коли Тіаці, полетів за ним, полум'я охопило його і він згорів як солома.

Урочисто відсвяткувавши повернення Ідун, боги розійшлися по палацам, але вже наступного ранку їх розбудив звук сурми. Перед стінами Асгарда з'явилась вершниця на білому коні з списом в руках. Це була Скаді. Вона приїхала помститися за смерть батька. Аси не хотіли вбивати її, і вирішили домовитись миром.

- Послухай, Скаді, - сказав їй Одін, - хочеш замість викупу взяти одного з нас в чоловіки?

Скаді, задумалась.

- Добре, - сказала вона, - але дайте мені самій обрати чоловіка.

- Ти його обереш, - відповів Одін, - але ти будеш бачити тільки їхні ноги, і якщо вибір впаде на вже одруженого, ти мусиш обирати знову.

Скаді погодилась на це.

Завернувшись в плащі, що були видними лише ноги, боги вистроїлись в ряд. Велетка обійшла всіх.

- У кого гарні ноги, у того все гарне, - сказала вона. - От... - От Бальдр, я обираю його.

- Я не Бальдр, а Нйодр, Скаді, - відповів той, відкриваючи обличчя. - Хочеш, щоб я був твоїм чоловіком?

- Що ж, я не відмовляюсь від вибору, - засміялась вона. - Ти гарний, а до того ж я чула, що ти добрий.

Аси відсвяткували весілля колишнього Вана з прекрасною донькою Тіаці, після чого подружжя, відправилось на північ, в замок її батька. Однак Нйодр, звикши до тепла, не зміг жити там довго. Кожного ранку, він прокидався від реву моржів та ведмедів, і кожного вечора йому не давав заснути гуркіт моря. Через декілька місяців, він умовив дружину переїхати в його палац Ноатун в Асгарді, але Скаді там сумувала за снігом та морем. Тоді вони домовились жити по черзі: шість місяців в Асгарді, і шість місяців в Ніфльхеймі.